Це перше в світовому кінематографі ігрове кіно, герої якого стикаються з так званою «каральною психіатрією» - одним з найбільш цинічних та жорстоких винаходів КДБ СРСР, що застосовувався до незгодних з політикою комуністичної партії.
Дія дебютної повнометражної стрічки режисера Дениса Тарасова розгортається в СРСР в 1970-ті роки минулого сторіччя, у часи, коли проти незгодних з «політикою партії», з метою покарання, застосовувався штучно вигаданий діагноз «млявоплинна шизофренія», що став головним інструментом так званої «каральної психіатрії».
У центрі сюжету – волелюбний хлопець на ім’я Андрій Довженко. Саме жага до свободи та романтична впевненість в тому, що кожна радянська людина має право на свій голос, заганяє його в лещата жорстокої системи поневолення. Стрічку можна побачити в українських кінотеатрах з 17 жовтня 2024 року.
У жорстко контрольованому КДБ СРСР інституті ім. Сербського в Москві винайшли черговий і найбільш цинічний інструмент, а саме - не існуючий, штучно вигаданий діагноз «млявоплинна шизофренія», що використовувався для придушення спротиву волелюбних - людей незгідних з «лінією партії». Громадян, які йшли наперекір системі, засуджували до перебування у психіатричних лікарнях спеціального типу, де за допомогою великих доз психотропних препаратів, тортур та принижень намагалися зламати їхню волю до опору.
Перший офіційний трейлер стрічки: https://youtu.be/b9_bRdfxRkM
Сьогодні ця картина набуває особливої актуальності, бо вона, на прикладі історії з часів СРСР, ілюструє методи, які використовують всі тоталітарні режими для придушення природного прагнення людей до свободи та демократії, адже і сьогодні каральна психіатрія існує в Росії, деяких інших країнах колишнього Радянського Союзу, в Північній Кореї тощо. Але наперекір спробам придушити природне прагнення людини до свободи, у в'язницях та катівнях психіатричних лікарень зароджувався і зароджується дисидентський рух.
Фільм Дениса Тарасова «БожеВільні» (DIAGNOSIS: DISSENT) розповідає історію простої молодої людини, яка жила В СРСР в 70-ті роки ХХ сторіччя і яку запроторили до психіатричної лікарні через любов до забороненої в ті часи західної рок-музики. Андрій Довженко у виконанні актора Костянтина Темляка – це збірний образ волелюбної людини, яка потрапила в лещата КДБ через відверте несприйняття божевільних правил комуністичного устрою.
Для відтворення історичної дійсності автори фільму зверталися до архівних джерел та залучали консультантів – одним із яких став Семен Глузман, лікар-психіатр, колишній політвʼязень та дисидент, голова Асоціації психіатрів України та член Американського товариства психіатрів, а другим – продюсер фільму Валерія Іваненко, яка багато років товаришувала з відомими дисидентами Валерією Новодворською та Володимиром Буковським, документуючи їхні розповіді про пережите в радянських катівнях.
Кожен з героїв стрічки - збірний образ реальних людей. Власне, тому автори роблять акцент на тому, що стрічка “заснована на реальних подіях”.
Більшість сцен фільму було знято на в одному з покинутих корпусів справжньої психіатричної лікарні. Перед акторами стояла непроста задача - не грати, а проживати всі емоції персонажа, для чого режисер не рідко занурював їх в обставини максимально наближені до реальних. Так, в одній зі сцен Костянтину Темляку (виконавець головної ролі) довелося деякий час провести в мокрих простирадлах, до того ж поверх його обливали холодною водою (такий спосіб катування поширено в тюрмах та психіатричних лікарнях тоталатарних країн і сьогодні. Коли простирадло висихає, воно стискає тіло настільки, що може ламати кістки. Людина могла добу лежати в такому стані, однак при цьому синців на тілі не лишалється, але страшні внутрішні пошкодження призводять до інвалідності або навіть смерті).
Так само по-справжньому Костянтина голили бритвою наголо, для цього режисер просив півроку відрощувати волосся.
У фільмі зіграли відомі актори кіно та театру - Костянтин Темляк (“Смак свободи”, “І будуть люди”), Наталія Бабенко (“Найкращі вихідні”, “Пульс”), Ірма Вітовська (“Мої думки тихі”, “Коза ностра. Мама їде”, “Смак свободи”), Андрій Мостренко (“Щедрик”, “Батько”), Остап Ступка (“Крути 1918”, “Козаки. Абсолютно брехлива історія”), Віталій Салій (“Я працюю на цвинтарі”), Анастасія Пустовіт (“Між нами”), Віктор Жданов (“Я працюю на цвинтарі”), а також Павло Костіцин, Сергій Калантай, Сергій Кисіль, Дмитро Олійник, Євген Черников, Олег Стефан, Артем Мартинішин, Олесь Каціон, Олег Стальчук.
Нагадаємо, що 13-го жовтня на Міжнародному Варшавському кінофестивалі відбулася світова премʼєра фільму «БожеВільні» (DIAGNOSIS: DISSENT). Стрічка отримала Special Mention Award у межах секції 1-2 COMPETITION
Кінотеатральну дистрибуцію та промо здійснюватимуть дистрибʼюторські компанії FILM.UA Distribution, у портфелі якої національні та східноєвропейські фільми різного жанру: від авторських стрічок до національних блокбастерів, а також Кіноманія.
ДОВІДКА
Назва: «БожеВільні» (мжінародна назва – «DIAGNOSIS: DISSENT»)
Дата виходу: 17 жовтня 2024 року
Жанр: драма-трилер
Виробництво: ТОВ «Спільна перемога продакшн», FILM.UA Group, Національна кінематека України, MOUNTAIN BEAR PRODUCTION за підтримки Державного агентства України з питань кіно.
Країна: Україна
Режисер: Денис Тарасов
Продюсери: Артем Колюбаєв, Валерія Іваненко, Тарас Босак
Сценарист: Ксенія Заставська
Консультанти – Семен Глузман та Валерія Іваненко.
Оператор-постановник: Євгеній Кирей
Художники-постановники: Іван Тищенко
Художники з костюмів: Яна Нікітенко
Художник з гриму: Сергій Маурін
Кастинг директор: Олена Артемова
Режисер монтажу - Микаел Торгомян
Композитор - Хоссейн Мірзаголі
Співпродюсери - Володимир Бульба, Максим Лещанка.
У ролях – Костянтин Темляк, Ірма Вітовська, Сергій Калантай, Остап Ступка, Віталій Салій, Наталія Бабенко, Андрій Мостренко, Павло Костіцин, Сергій Кисіль, Анастасія Пустовіт, Дмитро Олійник, Євген Черников, Олег Стефан, Артем Мартинішин, Олесь Каціон, Олег Стальчук, Віктор Жданов.
Синопсис:
1970-і роки. Андрій Довженко – молода, творча, волелюбна людина, стикається зі страшною правдою. Отримавши за любов до забороненої в СРСР західної рок-музики, клеймо «антирадянський елемент» і потрапивши в лещата жорстокої радянської системи, він з’ясовує, що більшість обвинувачених за такою ж статтею, відправляються не до в’язниці, а до психіатричних лікарень спеціального типу, отримуючи в якості приговору, вигаданий в кабінетах КДБ, діагноз «млявоплинна шизофренія».
Андрій потрапляє у справжнє пекло каральної психіатрії. Перед ним постає непростий вибір – співпрацювати з КДБ і повернутися до сім’ї чи кинути виклик системі, ставши на шлях боротьби із нею.
