У 15 років юний Слава закохався в кінематограф і вирішив, що неодмінно стане артистом. Він зробив ставку на театр, і згодом став досить успішним театральним артистом. Проте популярність до нього прийшла через кіно: після ролі у військовій драмі «Кіборги». В'ячеслава зараз називають секс-символом нашого кіно, хоча сам артист ставиться до цього титулу з іронією.
У нуарі «Схованки», прем'єра якого стартує з 29 жовтня на телеканалі ICTV, він грає одного з головних персонажів...
В'ячеслав, розкажіть про свого персонажа Свиридова. Який він, на ваш погляд?
Свиридов неоднозначний, з дуже життєвої і правдивої мотивацією. Він піднімає дуже актуальну для суспільства тему, яка замовчується у нас, - зникнення дітей. Мій герой -жертва трагічних обставин, і я співчуваю йому... Моє завдання як актора – змусити глядачів співпереживати цій людині, адже в такій ситуації може опинитися будь-хто з нас.
Вам як батьку, напевно, непросто було грати таку роль?
Будь-яка глибока роль дається непросто, але мені, як батькові, дуже близька мотивація Свиридова, я дуже йому співчуваю. І намагаюся бути якомога ближче до правди, щоб показати персонажа і його обставини максимально чесно.
Як вам працювалося на першому українському нуарі?
Чудово, тут дуже добра атмосфера! Нам потрібно сміливіше крокувати в жанровому напрямку, тому що ми виявилися заручниками аудиторії, яка диктує, що вона хоче дивитися...
Ви часто знімаєтеся у режисера Ірини Громозди, в минулому проекті «Вір мені» виступили в ролі лиходія Сомова...
У нас з Ірою – чудовий творчий тандем, я б навіть сказав творча любов: розумію Іру з півслова. Нам комфортно разом працювати, вона – той режисер, який дозволяє тобі бути співавтором фільму.
Знаю, що ви за другою освітою режисер...
Так. Тут, у Києві, я вчився в майстерні Костянтина Михайловича Дубініна в Театральному інституті ім. Карпенка-Карого. У кожної людини буває період в житті, коли він опиняється на роздоріжжі і задає собі питання про подальший шлях. Пам'ятаю, на співбесіду я прийшов з режисерським розбором гоголівського «Ревізора», і Костянтин Михайлович запитав, навіщо мені режисура. І я чесно відповів: мовляв, хочу через режисерську справу стати більш глибоким артистом. І дійсно, я навчився бачити весь матеріал, а не тільки свого персонажа...
Дехто з акторів вважає, що знання режисерських основ іноді заважає на майданчику...
Звісно, у медалі адже дві сторони! Але будь-який актор повинен для себе вирішити: він заважає процесу або допомагає. На майданчику може бути лише один хазяїн – це режисер, і якщо він не справляється зі своєю роботою, зйомки перетворюються в колгосп. Так бути не повинно.
Скажіть, як ви вирішили стати актором?
Це було спонтанне рішення 15-річного підлітка. Я випадково потрапив в Дніпропетровське театральне училище, побачив атмосферу, людей і закохався в цей світ. Мої батьки не мали відношення до мистецтва – їх вже немає в живих, на жаль. Батько був категорично проти мого рішення, у нас був грандіозний скандал, він не міг зрозуміти, чим я буду займатися і як годувати сім'ю. Але з роками я зміг його переконати (сміється).
Напевно, у вас теж бували моменти, коли хотілося піти з професії?
Звичайно, адже кожна людина переживає сумніви, пошуки. У такі моменти я читав книги, займався самоосвітою...
Ви пам'ятаєте момент, коли вас почали впізнавати люди?
Не було такого моменту! Не можу сказати, що в якийсь день прокинувся знаменитим. Адже я і тепер не відчуваю себе зіркою, ні медійної персоною...
Але фільм «Кіборги» приніс вам великий успіх і впізнаваність!
Так, це певна планка, яку поставили автори фільму. І мені доводиться її тримати і ставити собі більш складні завдання.
Вас називають секс-символом українського кіно. Як ви до цього ставитеся?
Та як вам сказати (сміється). Ставлюся до цього титулу іронічно. Це не той критерій, який допомагає мені почувати себе авторитетно перед своїми двома дітьми.
Що цінуєте в жінках?
У жінці прекрасно все. Мені імпонують ті представниці, які розуміють, що вони жінки. Кращий подарунок, який жінка може зробити, - це подарувати дитини.
До речі, про дітей. Знаю, що у ваших синів є вже театральний досвід...
Дійсно, вони вже грали в театрі ім. Франко, де служить їх мама. Це був спектакль «Кайдашева сім'я», де вони грали разом з Наталією В'ячеславівною Сумською. Моєму старшому синові 15 років, він вже вибрав професію і хоче стати актором... Звісно, я радий, але тут багато небезпек: чимало талановитих акторів виявляються незатребуваними, не підходять за типажем, і їх не знімають. Вибір за ним, але я чесно сина про це попередив...
