З Віктором Мірським ми зустрілися в стінах FILM.UA перед презентацією книги «FILM.UA Факультет. Конспект 2014/2015» - генеральний продюсер кінокомпанії виступив її співавтором. Розмова вийшла про книги, непросте сьогоденнія комерційної кіноіндустрії України, і, звичайно, про фільми, над якими зараз працює FILM.UA Group.
Вікторе, розкажіть, будь ласка, про книгу «FILM.UA Факультет. Конспект 2014/2015» - кому з медійних і кіношних фахівців вона обов'язкова до прочитання?
Я не відчуваю себе в праві вказувати читачам, що і коли їм читати. Можу лише зазначити, що люди, які цікавляться сучасним кіно і телебаченням, знайдуть на сторінках видання багато корисного. Як мінімум, прочитати поради того ж Романа Балаяна або Оксани Байрак вельми не шкідливо, тому що ці люди успішні і багато чого досягли в своїй сфері. Практики, які активно працюють в індустрії, відверто ділилися своїм досвідом, розповідали як про успіхи, так і, що особливо цікаво, про помилки. Рішення моїх колег перенести на папір і видати у вигляді книги всі виступи на майстер-класах «FILM.UA Факультет» - дуже мудре.
А які книги читаєте Ви? Назвіть кілька улюблених і кілька останніх з прочитаних книг.
Книги читаю. В останні роки, на жаль, не так часто як мені б хотілося. Значно частіше читаю сценарії - різні - і хороші, і погані, частіше погані. Тому з книгами зараз все не так радісно, як в шкільні та студентські роки, але намагаюся знаходити час. Читаю, наприклад, мемуари. З того, що точно можу рекомендувати, - спогади Моріса Палеолога - французького посла в Росії часів Першої світової війни. Не менш цікаві мемуари Голди Меїр, прем'єр-міністра Ізраїлю. Вельми повчальні тюремні записки особистого архітектора Гітлера - Альберта Шпеєра. Черчілля, безумовно, рекомендую всім, хто цікавиться історією ХХ століття. Мемуари С.Ю. Вітте - не скажу, що легке читання, текст трохи сумбурний, але поза всякими сумнівами цікавий і повчальний.
Якщо ж говорити про художню літературу, то Довлатова перечитую регулярно, буквально по кілька сторінок, з будь-якого місця, просто якщо хочу трохи відпочити. З останніх вражень - «Проблема Спінози», автор - американський психіатр Ірвін Ялом. Мені дуже сподобалося - легко читається, дуже пізнавально. Ще - «Жорстокий вік» Ісаї Калашникова.
Які тенденції на ринку виробництва серіалів з'явилися в зв'язку з непростими україно-російськими відносинами?
По-перше, і у нас, і в Росії впала економіка, це відбилося на виробничих бюджетах. Відповідно, ми зіткнулися з необхідністю за менші гроші забезпечувати той же рівень якості, який давали, наприклад, в 2012 або в 2013 році. А це, насправді, не так просто. Я б навіть сказав - дуже важко. Поєднання ж економічної кризи з політичною, звісно, погіршило ситуацію. Якщо говорити про тенденції на українському ринку, то помітно, що всі продакшени і телевізійні канали намагаються виробляти локальний продукт, який, на жаль, в силу мізерних бюджетів, за рідкісним винятком, особливого інтересу не викликає. Глядача не обдуриш. Особливо якщо говорити про серіали.
Наскільки знизилися закупівельні бюджети телеканалів?
Закупівельні бюджети каналів знизилися приблизно в три рази. Як гривня впала, так і бюджети знизилися. Якщо раніше гривня була 8, а зараз вона 27, то, приблизно так само знизилися і закупівельні бюджети. Це багато.
І як виживати виробникам телевізійного контенту в таких умовах?
Виживати важко. Ми намагаємося продовжувати діалог з сусідами. Переконуємо себе, що наш великий сусід - це не тільки влада, але ще і наші партнери, з якими ми знайомі багато років, з багатьма дружимо, які, в більшості своїй, м'яко кажучи, не поділяють агресивну риторику. Ми шукаємо форми взаємодії, тому що усвідомлюємо, що політики приходять і йдуть, а нам, нашим країнам, жити. Століття вже жили поруч і століття ще будемо жити. Не скажу, що це легко, але я поки не бачу іншого шляху.
Для яких ще країн ви робите контент?
Ми намагаємося працювати з усім світом. Представлені практично на всіх найбільших світових телевізійних ринках. У нас є досвід продажів нашого контенту більш ніж на 100 територій. Інше питання, що це важкий, витратний шлях. Ми повинні розуміти, що в кожній країні свої виробники, свої, скажімо так, «голодні роти», і їх абсолютно не тішить думка, що ось прийдуть якісь хлопці з України і заберуть у них частину бюджету. Це бізнес. Жодна країна, в тому числі, та ж Польща, про яку зараз багато говорять, не поспішає відкривати нам свої ринки. І ілюзія про те, що нас всюди чекають, звичайно, не відповідає дійсності. Тому ситуація непроста, але, безумовно, ми шукаємо шляхи. Активно спілкуємося з поляками, але треба розуміти, що найближчим часом співпраця з Польщею не вийде на індустріальний рівень. Ми не станемо завтра виробляти з поляками сотні годин відеопродукції, як мінімум, тому що у нас різні мови, у нас мало грошей, і ми полякам як партнерам цікаві, але в дуже вузькому сегменті, в проектах, які хоч якимось чином стикаються з Україною. Але таких історій не буде багато. Сподіваюся, що найближчим часом один, два, три проекти з тієї ж Польщею відбудуться, але їх не буде п'ятдесят, їх не буде сто. Це важливо розуміти.
Український глядач хоче бачити нового національного героя - новий архетип, новий образ. Чи є в роботі або в планах проекти, де ми зможемо побачити подібного героя?
Хто вам це сказав? Ні я, ні ви не знаємо, чого хоче український глядач. Повірте, ваші або мої друзі в соціальних мережах - це не вся Україна. І ми ніколи не догодимо всім. Ми намагаємося робити проекти, які, на наш погляд, цікаві великій кількості глядачів. І, слава Богу, раз ми вже існуємо 10 років - в більшості випадків у нас виходило. Значить, ми потрапляємо в очікування достатньої кількості глядачів. Але я точно не візьму на себе сміливість стверджувати, що знаю, кого або що чекають українці.
Чи змінилося Ваше ставлення до участі в пітчингах Держкіно? Раніше Ви виключали таку можливість.
Я говорив, що не брав у них участі, коли це був чиновницький «міжсобойчик». Слід визнати, що за останні роки бачу певні зміни на краще. Не можу сказати, що мене все влаштовує, але, треба віддати належне, ситуація змінюється. Друге питання, що я не дуже люблю мати справу з державними грошима...
Чому не любите?
Тому що вся моя діяльність на протязі майже 20 років, скільки займаюся телебаченням, перебувала в бізнес-секторі. В нашій Групі ми розмірковуємо просто - потрібно зробити за 10, а продати за 12, в цьому випадку 2 - це прибуток, на який ми живемо. Люди, які звикли працювати з грошима держави, як правило, не передбачають повернення. Вони виходять з принципу, що державні гроші повертати не потрібно. Запускаючи проект, ми залежимо від фінального результату, якщо не знайдемо свого глядача - програємо. Продюсери, що працюють за державний кошт, в більшості своїй, за рідкісним винятком, так не мислять. Ми заробляємо на виході, коли продаємо свій продукт, а вони - на вході, коли отримують гроші від держави. Це різні моделі. Наша подобається мені більше, вона чесніша. Але, повторюся, все, що я сказав вище, не аксіома. «Незламна», «Поводир», «Брати», ще 2-3 картини, - приклади гідної співпраці держави і продюсера. Але, на жаль, поки такі випадки радше виняток.
Який проект 2015 року був для FILM.UA Group найуспішнішим? І який не вдалося зробити так, як хотілося б?
Дивлячись за якими критеріями визначати успішність.
Наприклад, «Нюхач» - це однозначно успішний проект.
Так, «Нюхач» був успішним. Був «Нюхач-2» - дуже складний проект, який, як нам здається, поставив нову планку виробництва.
Говорити про якісь невдачі мені складно, тому що, наприклад, ми робили серіали «Володимирська, 15» і «Ніконов і Ко» виключно для нашого внутрішнього українського ринку. І, на мій погляд, стрибнули вище голови, бо співвідношення «ціна-якість» було поза всякими сумнівами на користь якості. За маленькі гроші змогли зробити дійсно гідний продукт - треба відзначити всіх моїх колег, хто працював над цими історіями. Однак рейтинги були середні. Чесно кажучи, шкода, тому що сили були витрачені неймовірні, і ніхто не думав про прибуток, всім хотілося зробити локальний якісний продукт. Працювали при цьому «за двох». Тому що грошей було зовсім мало, а зробити хотілося добре. На мій погляд, з точки зору якості - це хороший продукт. Але рейтинги хотілося б мати вище.
Які прем'єри побачить глядач цього року?
Я вже говорив вище про «Червоні браслети». Ефір на «СТБ». Пригодницькі мелодрами «Забудь і згадай» і «Коли минуле попереду» ми зробили для ТРК «Україна», «Улюблена вчителька» вийде на «1+1», містичний детектив «Майор і магія» - на «ICTV». Очікуємо прем'єру нашого україномовного серіалу «Черговий лікар» на каналі «Україна». Також на «Україні» вийде серіал про підкидька «Вікно життя», і вже відбулася прем'єра 4-серійного фільму Оксани Байрак «Щоб побачити веселку». Дуже хороші були цифри, ми задоволені результатами.
Але я вже, чесно кажучи, сьогодні живу новими проектами, зйомки яких плануються в цьому році. По-перше, практично вирішено, що буде «Нюхач-3». Артем Литвиненко та Андрій Бабік вже закінчують сценарій. З нашими постійними авторами - Мар'яною Бек і Оленою Бойко ( «Будинок з ліліями», «Червона королева») - запустили новий серіал «У пошуках надії». Цього разу спробуємо торкнутися складну тему сектантства. Режисером на цьому проекті буде киянин Сергій Крутін, з яким я давно хотів попрацювати, і ось з'явилася така можливість. Готуємо проект «Папа Ден» - цікава тема взаємовідносин 24-річного хлопця і 40-річної жінки. Тут у нас буде режисерський дебют Христини Сиволап. Мелодраму «Чуже життя» буде знімати також киянин Саша Кирієнко. Через місяць почнуться зйомки. Авантюрна історія «Коротке слово «ні» - наш новий спільний проект з постійними партнерами з «Інтер-фільм», як і пригодницький серіал з елементами містики «Контакт». Ці два проекти зайдуть в підготовку вже в травні. Готуємо до запуску детективний серіал «Потолоч». Загалом, як бачите, не дивлячись на всі складнощі, намагаємося працювати.
