Була чудова погода, практично така ж, як сьогодні. Ми, звичайні громадяни великий тоді країни Рад, і не підозрювали про те, що вночі стався вибух на 4 блоці ЧАЕС. Нікому було в YouTube викласти. І в Facebook написати.
Про це нам сказали тільки 28 квітня, зате - по телевізору, у програмі «Час».
Мало хто надав значення цієї інформації. Була вона сказана сухо, як би між іншим ... А от на Заході вже дзвонили в усі дзвони.
Тоді ми не знали, наскільки нам «пощастило». Вітер дув північно-західний, тому першими наслідки аварії відчули на собі шведи. Пам'ятаєте анекдот: «Чому в Чорнобилі вирішили поставити пам'ятник Пушкіну? Тому що, по-перше, він теж АС, а по друге, сказав: «Отсель грозить мы будем шведу»...
28 квітня я вийшла з дому і вирушила на автобусну зупинку. Замість звичного ЛАЗу приїхав мікроавтобус. Потім ми дізналися, що всі автобуси з Києва були відправлені для евакуації Прип'яті, яка пройшла на день раніше. Звичайно, всі стали чекати евакуацію Києва. Адже Чорнобиль - він зовсім поруч.
Тим часом чутки в місті ходили найстрашніші. Дуже добре пам'ятаю, як ми сиділи з батьками великою компанією на веранді нашого будинку. І прийшов сусід, який працював в якійсь секретній організації. У нього було перевернуте, біле обличчя. Він сказав: «Негайно заходьте додому. Закривайте кватирки. Сидіть вдома. Під Києвом - ядерна катастрофа». Батьки мої в будинок не зайшли, залишилися їсти шашлики на свіжому повітрі. А ось нас з братом загнали. І кватирки, я пам'ятаю, закрили. Так, про всяк випадок.
Автобуси повернули. Чистенькі, ретельно вимиті. Та й у місті стало неймовірно чисто - їздили поливні машини. Люди чекали найгіршого. А в міській газеті писали тим часом:
«Київ. Він зараз весь у виру садів і парків. Спокійним, упевненим, повнокровним життям живе столиця України. Працюють всі підприємства. Багатолюдний Хрещатик. Вечорами, як завжди, заповнюються його театри і концертні зали. Кияни з захопленням зустріли своїх улюбленців - футболістів «Динамо» - переможців європейської кубковій зустрічі. У ці дні в Києві дано старт велогонці Миру».
Оптимізм і впевненість у своїх силах. Ці якості завжди були в характері радянської людини.
Вечірній Київ, 1986 р., 7.05
А потім з міста зникли діти...Нас із братом батьки вивезли відразу після Дня Перемоги. На нашій Волзі були мурманських номери, що дуже знадобилося - і з міста нас спокійно випустили, і в Москву пустили. Всього пару раз зупинили дозиметристи - я, брат і мама були «чисті», а от тата змусили зняти і віддати джинси. Добре, що у нього в багажнику валялися спортивні штани...
«Ура, вибухнув реактор! Іспити скасували», - писала я в дорозі лист другові Паші. Мама випадково його побачила, і вперше в житті мені міцно дісталося за хід моїх думок. «Розумієш, дочка, люди загинули, загинуть ще, люди втратили свої будинки. І те, що ти не будеш здавати іспити, не дає тобі права радіти з цього приводу», - суворо сказала мама. Я запам'ятала це на все життя.
І почалося довге-довге літо. Для багатьох моїх ровесників - у далеких таборах, куди їх направили за рахунок держави.
Прийнято постанову Ради Міністрів УРСР про організацію праці і відпочинку, учнівської молоді і оздоровлення дітей м.Києва і області в 1986 році. Вирішено завершити навчальний рік у загальноосвітніх школах районів Київської області, які прийняли евакуйованих школярів, до 15 травня, потім направити дітей у табори праці і відпочинку, піонерські табори південних областей.
У Києві навчальний рік 1-7 класів завершується також до 15 травня. Учні цих класів будуть направлені на літній відпочинок у підготовлені табори і оздоровчі заклади інших областей республіки. У старших класах шкіл та інших навчальних закладах літні канікули проводяться як і раніше.
Діти у піонерські табори, табори праці і відпочинку будуть відправлені організовано, – для цього виділяється достатня кількість поїздів і автотранспорту.
Усю роботу і організацію літнього відпочинку учнів доручено здійснити міністерствам і відомствам республіки, облвиконкомам і Київському міськвиконкому, Укрпрофраді і ЦК комсомолу республіки.
На закінчення хочу ще раз підкреслити, що всі питання, пов’язані з впливом зовнішнього середовища на здоров’я населення, Міністерство охорони здоров’я УРСР тримає під неослабним контролем.
Правда України, 1986 р., 9.05
Деяким пощастило менше (або більше). І вони провели це літо у родичів. Моя подруга з професорської родини згадує дивне літо в Орловській губернії, де вона познайомилася з побутом російських селян, пристроєм курної хати і народними методами боротьби з вошами і клопами.
Все літо місто жило в страху. Полуниця була напрочуд дешевою. Картопля вся була з-під Полтави. По траві ніхто не гуляв. Всі знали про те, що в Прип'яті ведуться ліквідаційні роботи. Народ рятувався сухим вином, самогоном і анекдотами. Мої батьки записували їх: «Через 25 років це буде історією», - говорив мій батько. І він був правий.
Гумор був той ще: дуже чорний. Думаю, він допомагав не менше, аніж самогон і каберне.
Кияни діляться на веселих і кмітливих; кмітливі - це ті, хто зуміли виїхати, веселі - які залишилися і розповідають один одному анекдоти про Чорнобиль.
Загадка: як упізнати киянина? Відгадка: це повинен бути лисий імпотент з "Київським" тортом у руках.
А ще мої батьки збирали газети. Величезна пачка пожовклих листків дбайливо зберігається в сімейному архіві.
Мало в них правди. Багато пропаганди. Але я ось що подумала, а що б писала про це преса, якщо (стукаю по дереву багато разів) подібна катастрофа вибухнула сьогодні? Стали б морочитися з евакуацією? З дезінфекцією? З оздоровленням дітей? Або б все обмежилося сплеском активності в соцмережах з проханнями перепосту, їдкими коментарями і якою-небудь непомітною прес-конференцією за підсумками? На щастя, історія не знає умовного способу (це коли вживаються слова «б» і «якщо»). Тому можемо тільки фантазувати. І згадувати. Адже пройшло 27 років. Народилися і виросли «постчорнобильські» не лише діти, а й онуки. Ми стали знову їсти гриби. У «зону» возять екскурсії. Там проживають дуже великі, дуже злі і абсолютно здорові на вигляд кабани. Про чорнобильську катастрофу пишуть дослідження, книги, знімають кіно. Новий фільм, «Метелики» виробництва FILM.UA, ми побачимо на Інтері, в цю суботу.
FILM.UA Group
вул. Миколи Закревського, 22, м. Київ, 02232, Україна
тел.: 0 800 308 028, +380 44 501-39-71 факс: +380 44 546-68-97 e-mail: info@film.ua
Сайт розроблено в Argentum IT Lab