Для тих, хто не потрапив на майстер-клас до Пшеміслава Новаковскі у Львові 03 червня, представляємо текстову траснляцію:
«Історія телевізійного сторітеллінгу кардинально змінилася за останні 15 років. Одна з таких змін – поява антигероя. Йдеться про антигероя не у якості антагоніста, а саме як протагоніста телевізійного шоу.
Чому антигерой став героєм нашого часу? Переважно, причиною цьому називають політичні та економічні проблеми такі, як кризи, війни, соціальна невпевненість, банківські проблеми і тому подібне. Але я не думаю, що це справжня причина. Антигерої є просто крутими. На відміну від традиційного героя, антигерой є морально нестійким, морально неспокійним, вільним та переважно є дуже динамічною фігурою і постійно змінюється.
Принцип написання серіалів у 80-ті роки створював передбачуваний та незмінний образ традиційним героям у телесеріалах. Глядач міг з будь-якого моменту приєднатися до серіалу. З появою антигероя як протагоніста ситуація на телебаченні змінилася – герой став динамічним, непередбачуваним та нестабільним.
Антигерой – це не нове явище. У нього є своя історія в літературі. Дехто каже, що він походить ще з часів Гомера. Багато прикладів антигероя знайдемо у літературі періоду романтизму, у літературі 19 століття. Багато хто з героїв Достоєвського є антигероями. У Сполучених Штатах Америки антигерой стає популярним десь у середині 50-х років, і далі набуває розвитку у 60-ті з приходом контркультури.
Антигерой у кіно – це доволі пізній винахід. Він став популярним у вестернах, особливо у так званих спагеті-вестернах, де класичні антигерої такі, як наприклад, персонажі Клінта Іствуда. Але подібних протагоністів важко знайти на телебаченні тих років, тому що тоді телебачення було дуже консервативним. Ситуація змінилася у 90-ті роки. Для прикладу, на кабельному американському каналі HBO було вирішено, що люди, які пишуть сценарії, мають і керувати телевізійними шоу. Це було абсолютно новою тенденцією, адже раніше вважалося, що все, що стосується телесеріалу має вирішуватися продюсерами. У середині 90-х років такі гіганти, як HBO, SHOWTIME, пізніше NETFLIX і інші почали виробляти власні серіали. Такі серіали, базуючись на оригінальній концепції, були створені продюсерами, які власне і були авторами цих концепцій – сьогодні називаємо їх шоураннерами. Зцього часу почався «золотий вік» американської телевізійної драматургії. Ми можемо поговорити про це пізніше, але що цікаво, для Східної Європи цей момент (час шоураннерів) так і не наступив. Наприклад, у Польщі чи у сусідніх до Польщі країнах нетипово, щоб сценаристи, які власне і є винахідниками ідеї шоу, займалися його виробництвом. На американському телебаченні це сталося років 15 тому, і цей експеримент виявився дуже успішним. Поява шоураннерів відбулася паралельно з появою антигероя на телебаченні, тож ми можемо говорити, що ці речі пов’язані між собою.
Якщо у традиційного протагоніста є всі якості, як фізичні, так і ментальні, то у антигероя завжди є проблема, з якою йому потрібно стикатися – зломлений персонаж. Можливо, тому ми і симпатизуємо такому героєві, адже бачимо себе такими ж зломленими персонажами, які не є ідеальними. Але не треба робити висновок, що сучасний глядач симпатизує антигероєві, тому що тяжіє до сторони зла. Всі ми якоюсь мірою пов’язані з темними силами, але тим не менш, сподіваємося на світло. Ми не хочемо, щоб зло перемогло. Ми хочемо, щоб наш протагоніст переміг так само, як і ми самі хочемо перемогти у нашому неідеальному світі. Ми надіємося на прощення нашого героя так само, як і прагнемо прощення для себе. Сподіваємося, що герой з таким розбитим серцем і зломленою душею, приведе нас до правди, оскільки ми перестали вірити, що правда є героїчною. Ми стали думати, що вона є антигероїчною.
Зібрав колекцію телевізійних антигероїв – найбільш відомих і характерних. Чому ці герої стали такими, як є, коли відбувся переламний момент у їхньому житті – момент, що зламав їхню особистість і вони «пустились берега». Перший приклад є влучним представленням героя у якості антигероя. Картковий будинок|House of Cards (сезон 1) починається сценою, де герой Кевіна Спейсі ламає шию збитому машиною псу, щоби той не страждав від болю. Звучить монолог головного героя про два види болю – той, який робить тебе сильнішим, і той, який супроводжується стражданнями, безглуздий біль. Така сцена була неможливою на телебаченні 15 років тому, адже вона ламає одне із основних табу телебачення –жорстоке поводження з твариною. Але це не так. Важливо сказати, що ця сцена є першою появою героя, коли ми ще нічого не знаємо про персонаж Кевіна Спейсі. Він голими руками вбиває собаку та говорить кілька речень, які є дуже важливими для розуміння його образу: він не любить речей, які є непотрібними, безглуздими і хтось має їх зупинити. Ідея антигероя – дуже часто він робить жахливі речі, але вони є необхідними чи правильними. У багатьох сучасних серіалах працює цей принцип: антигерой – це той, хто робить необхідне зло, зло, що необхідне для балансу добрих та темних сил у світі.
Сенатор Андервуд, головний герой «Карткового будинку» – антигерой пізнього етапу розвитку, у ньому майже не залишилося позитивних якостей, окрім того, що він дуже ефективний у своїх діях та дуже розумний. Інші антигерої, про яких ми будемо говорити, більш симпатичні персонажі. Один з перших антигероїв, який з’явився у серіалах HBO – це Тоні Сопрано (Клан Сопрано|The Sopranos). Тизер серіалу створює враження, що сюжет буде дуже динамічним та сповненим екшн-сцен. Але революційним на той час стало те, що якраз за структурою серіал про сім’ю та сімейні цінності. Традиційний телевізійний жанр, але з антигероєм в якості протагоніста замість класичного батька сімейства. Тоні Сопрано намагається поєднувати функції гангстера, члена мафії та батька доволі нормальної родини, принаймні, якою вона здається на початку. Свого часу серіал став справжньою революцією, адже вперше на телевізійному екрані сім’я мафіозі була показана звичайною родиною середнього класу. Тоні Сопрано вбиває багато людей, але він втомився від цього та постійно ділиться цим зі своїм психіатром.
Приклад нової концепції антигероя представлений у серіалі Підпільна імперія|Boardwalk Empire про золоті роки гангстерів в Сполучених Штатах Америки періоду сухого закону. Якщо у «Клані Сопрано» йдеться про 90-ті роки, де час мафії минає, то у «Підпільній імперії» ми вертаємося до початку формування бандитизму. Енох Томпсон стоїть у центрі бандитського угрупування, але на відміну від Тоні Сопрано, він є персонажем моральних якостей. Для нього питання гріха важливіше, ніж питання психології. Цікаво спостерігати, як змінився герой з роками, адже сучасне покоління не скільки стурбовано питаннями добра і зла (що є «біле», а що «чорне»), скільки власними рефлексіями (те, що воно відчуває) стосовно цих речей. «Підпільна імперія» є фільмом з традиційними цінностями у той час, коли «Клан Сопрано» вказує на втрату цих цінностей. Енох Томпсон ближчий до класичних літературних антигероїв, таких, як у романах Достоєвського. У той час, як Тоні Сопрано настільки складний і неоднозначний персонаж, що мені здається, навіть великий Достоєвський навряд чи зміг би його описати. Напевно, він не знайшов би цього персонажа гідним бути описаним в романі.
Пуститися берега|Breaking Bad –класичний серіал з антигероєм. Історія про вчителя хімії, який за допомогою одного зі своїх учнів, починає виготовлювати наркотики, щойно дізнається, що у нього рак легень, і залишилося йому жити недовго. Відбувається перелом особистості – герой вирішує стати поганцем. Концепція полягає у тому, що сам герой не є злим чи поганим, але він робить погані речі. Драматургія серіалу базується на питанні, наскільки поганою може стати добра людина. У подальших серіях наступних сезонів персонаж робить все страшніші речі, та у той час же час залишається доброю особистістю. «Родзинка» концепції антигероя – можна продати персонажа, який за звичай не продається, адже ніхто не міг подумати, що життя звичайного вчителя хімії може бути таким цікавим. Неочікуваний персонаж і абсолютно непередбачуваний перебіг подій. Персонаж Волтер Вайт прекрасно ілюструє одну з основних концепцій антигероя: час від часу він робить погані речі, але вони допомагають йому та його близьким почувати себе добре.
Наступний персонаж складніший Волтера Вайта – Доктор Хауз|House з однойменного серіалу – ідеальний антигерой. З трейлера можна вирішити, що глядача чекає веселий та динамічний фільм. Насправді це класична медична драма з абсолютно некласичним головним героєм. Дві речі варто сказати про Доктора Хауза, які стануть висновком вище сказаного: з одного боку – це грубий, брутальний, емоційно недорозвинутий персонаж, з іншого – геніальний лікар, який дійсно допомагає людям. Основна різниця між ним та протагоністом серіалу «Пуститися берега» у тому, що ми повинні прийняти всі його погані якості, адже Доктор Хауз рятує життя. Протягом усіх серій може здатись, що герой ось-ось зміниться, що у ньому є щось добре і він перестане бути поганцем, але цього так і не відбувається. Доктор Хауз не стає традиційним добрим протагоністом, як багатьом із нас напевно хотілося би, але цей персонаж не стоїть на місці і тому він пережив стільки сезонів.»
.jpg)
«Лемберг» – робота над сценарієм пілотної серії. Сценаристи: Пшеміслав Новаковскі, Моніка Франчак.
Тема «антигерой і сучасний сторітеллінг на телебаченні» була обрана не випадково. Пшеміслав Новаковскі спільно із колегою Монікою Франчак на замовлення компанії FILM.UA приступають до роботи над сценарієм пілотної серії проекту «Лемберг». За задумом, «Лемберг» –восьми серійний телевізійний фільм, події якого відбуваються у Львові часів Австро-Угорської імперії, коли місто називалося Лемберг. Головний герой, комісар поліції Адам Вістович, є втіленням антигероя. На перший погляд, він малоприємний чолов’яга – кремезний, товстий, схильний до алкоголю і брутальної лайки, але при всьому тому дуже досвідчений поліцейський. Йому у компаньйони присилають молодого поліцейського із Кракова Анджея Самковського, який щойно закінчив Університет і несподівано для себе отримав розпорядження у Лемберг, на околиці імперії, замість омріяного Відня. Разом їм доведеться повернути спокій у місті, яке перед Першою світовою війною розривається між різними силами, у тому числі і містичного штибу .
Історія базується на циклі оповідань українського письменника Богдана Коломійчука, об’єднаних постаттю головного героя Адама Вістовича. У Львові польські сценаристи Пшеміслав Новаковскі та Моніка Франчак зустрілися з автором літературної основи, щоб обговорити подробиці майбутньої серії. Вони пройшлися місцями, що описані в оповіданнях – колишній Департамент поліції, вулиця Академічна (теперішній проспект Шевченка), квартира на вулиці Вірменська, де мешкав головний герой, будівля психіатричної лікарні, де відбуваються основні події першої серії, знамениті Львівські кафедральні собори, Личаківське кладовище та багато іншого.
Виробництво серіалу «Лемберг» заплановано на літо 2017 року. Це має бути європейська копродукція студії FILM.UA із польськими партнерами.
