Багатосерійний фільм розповідає про непрості долі двох сімей, чиї життєві лінії переплелися. Тут буде все, що так відповідає фірмовому стилю Байрак - любов, вірність, розставання і зустрічі...Цей фільм цікавий ще й тим, що Оксана вперше зняла настільки довгограючу картину - аж 16 серій!
Цибулеве щастя
Оксана, як виникла ідея зняти фільм?
Це була невипадкова випадковість - на одному заході до мене підійшла тендітна миловидна жінка і представилася: «Я журналіст, Олена Ріг. Оксана, мені дуже подобається ваша творчість, прочитайте, будь ласка, мою книгу». Подібних пропозицій я отримую величезну кількість, але...Мені дуже сподобалася назва книги «Цибулеве моє щастя»...Розумієте? Не горе! Це перефразування і послужило початком нашої з Оленою дружби. Спочатку людської, а потім і творчої. У книзі була маленька розповідь про нещасне перше кохання - саме з нього «народився» наш з нею спільний сценарій чотирьох серій «Пізнього каяття». І так ця історія мене зачепила, що, з чотирьохсерійного сценарію я зробила шіснадцятисерійний! А натхнення черпала з самого життя, яке, часом, підказує такі складні повороти, що навіть самий геніальний драматург не зміг би краще придумати!
Деякі актори зізнавалися, що не проходили ніяких кастингів. Ви відразу знали, кого хочете бачити в головній ролі свого фільму?
Терпіти не можу кастингів. Це таке приниження для артистів. Хороший режисер зобов'язаний відчувати спочатку, його це «герой» чи ні. Мені досить фотографій і першої зустрічі з акторами. Це як дихання любові. Воно або виникає, або ні. У нас завжди безпомилково трапляється якась чарівна «хімія»...Так сталося з Ганною Синякіною, Артемом Крестніковим, Льошею Барбіновим, Настею Річчі, Мішею Пшеничним. Нові імена, але які! Я вже не кажу про Аду Роговцеву, Ларису Удовиченко, Регіну Мянник, Олега Масленнікова-Войтова, Дашу Лободу, Римму Зюбіну, Ігора Верника, Любаву Грешнову, що стали для мене рідними давно. Ось тільки одного актора мені настійно радив генеральний продюсер Віктор Мірський, а я все сумнівалася. Він мені здавався абсолютно заангажованим у своєму амплуа «поганого хлопця», такого собі красеня-брутала. Я зараз говорю про Максима Дрозда. Каюсь, вперше помилилася. Перша зустріч відразу ж розставила всі крапки над «і». Зараз вже не уявляю свого творчого життя без цього неймовірного і талановитого актора.
Оксана, що було для вас найскладнішим при роботі над цим проектом?
Його тривалість. Мої мізки влаштовані таким чином, що їм завжди потрібно щось нове. Знаєте, я як фотон, - не маю маси спокою (сміється). А тут, майже рік, один і той же сюжет, одні й ті ж персонажі...З одного боку - це складно, а з іншого - проект закінчений, є сценарій наступного фільму, а мені продовжують снитися посмішки, сльози, підступність і любов героїв «Пізнього каяття».
ЖОРСТКИЙ АВТОРІТАРІЙ
Згадайте найяскравіші моменти зі зйомок...
Один момент залишиться в моїй пам'яті назавжди. Наш фільм починається складним психологічним епізодом. Афганістан, душмани, викуп наших військовополонених...Зйомки проходили в Криму, де неоціненну допомогу надали нам справжні воїни-афганці, кримчани з Союзу ветеранів Афганістану. Вони зіграли ролі наших військових, що беруть участь у викупі. Бронетехніка, вантажівка талібів, пересмикування затворів автоматів...У якийсь момент я сама повірила в реальність того, що відбувається. Герой Максима Дрозда - Єгор Прокаєв підходить до чоловіка у формі полковника і впізнає в ньому свого бойового товариша, роль якого дісталася голові Спілки афганців Сергію Сметкіну. Я навіть вигадане прізвище героя поміняла на прізвище Сметкін. Так от, Дрозд, він же Прокаєв підходить до полковника, впізнає його і каже: «Сметкін? Живий!». В цю мить Сергій робить до нього крок, обіймає так, як може це зробити людина, що знає, що таке втратити товаришів і трохи тремтячим голосом відповідає: «Живий, командир! Живий...». Він вимовив це так просто, але з такою радістю і болем...В очах у всієї групи застигли сльози. Ми навіть не переозвучували Сметкіна. Це єдиний, у всьому фільмі, звук з майданчика...А ще, Максим Дрозд знімався в парадній формі Сметкіна, всі нагороди на його грудях - справжні. Пам'ятаю, як Максим потиснув Сергію руку і просто сказав: «Для мене це велика честь. Дякую...»
В одному з інтерв'ю Артем Крестніков, який зіграв одну з головних ролей, зізнався, що ви дуже строгий режисер, і він заради зйомок кинув курити і схуд...
Артем злукавив, я не дуже строгий режисер...Я - абсолютно жорсткий авторитарій (сміється). І Артему, звичайно, було нелегко.
По-перше, я відразу почала вимагати від нього мінус десять кілограмів за місяць. По-друге, він, двадцятишестирічний, ще не грав вікових ролей, і ми з ним копітко і довго працювали над психологічним дорослішанням його героя. І, по-третє, у прекрасного актора Крестнікова не виходило грати кохання. Ні, вірніше виходило, але не так, як мені було потрібно! Я хотіла градус почуттів на розрив аорти! (Сміється). І ось одного разу ми з Артемом, в перерві між зйомками, відсторонилися від усіх і просто поговорили по душах: про проблеми, про його і мої переживаннях з приводу батьків, про час, який такий безжальний... Здавалося, розмова була ні про що, а виявилося - про все. У нас виникла довіра один до одного, яка вилилася в прекрасні великі плани Крестнікова, де його величезні очі наповнилися незвичайним світлом...А що стосовно його дієти, то нам пощастило, що в перші знімальні дні ми знімали епізоди, де герой Артема постає перед глядачами зрілим сорокарічним чоловіком. І його зайва вага грала на зовнішній образ відмінно. А через два тижні, коли ми перейшли до історії його двадцятисемилітнього героя, він вже пристойно пострункішав (сміється).
«Історія починається в 1989 році, який запам'ятався виведенням радянських військ з Афганістану та перебудовою, переходить у «лихі» дев'яності і закінчується нашими днями...І у всій цій «м'ясорубці» герої фільму жили, кохали, змінювалися, втрачали і знову знаходили...»
Дивіться серіал «Пізнє каяття» з понеділка по четвер о 21.00 на СТБ
