Атмосфера безвиході, холодна естетика кадрів, незвичайні герої – кримінальна драма «Схованки» дуже нетиповий український проект. Уже зараз серіал тепло прийняли в Європі, його порівнюють із відомим скандинавським нуаром «Міст», знаним американським проектом «Справжній детектив», багатосерійною драмою «Вершина озера».
І справді, багато в чому робота над «Схованками» виявилася новаторською – так у нашій країні серіали ще не знімали. Ретельний і проміркований підбір локацій, кольорові рішення фільму, ігри світла і тіні, неочікувані ракурси, у якяих з’являються персонажі – усе це створює атмосферу справжності. Практично з перших кадрів історія про викрадених дітей затягує глядача, не відпускаючи до останніх моментів...
.png)
Про те, як знімався цей проект, які завдання було поставлено перед творчою групою, як творці серіалу досягали своїх цілей – у нашому матеріалі...
У місті в загадкових обставинах зникають діти. Спочатку – семирічна дівчинка пропадає з зачиненої квартири під час гри з батьком у хованки. Потім зникають ще декілька дітей. З часом відео з дітьми з’являється в мережі – кожна дитина тримає аркуш із загадковою комбінацією цифр.
Розслідування доручають Варті Наумовій і Максиму Шумову. Їм доведеться знайти викрадених дітей, але перед цим – розібратися зі своїми внутрішніми демонами.
Як зазначила режисерка Ірина Громозда, серіал має декілька шарів. Починаючись як детектив, він із часом набирає обертів драми. Тут піднято важливі соціальні проблеми – відсутність повноцінного батьківського нагляду, торгівля дітьми, незаконне всиновлення, а також проблема «сурогатної помсти» - це коли образа за спричинене зло спрямована не конкретно на того, хто образив, а на суспільство в цілому.
«Ми спочатку хотіли говорити про певну відповідальність – не перед кимсь, а перед самим собою. Це відповідальність за свої вчинки, за свої думки, бажання, - сказала Ірина Громозда. – І ми намагалися подивитися на нашу історію не з точки зору кримінальної статті, а морального кодексу».
Автор сценарію Олександр Процюк (у титрах заявлено його літературний псевдонім Сімор Гласенко) близько півтора років працював над сценарієм драми. Перша картинка, що з’явилася в його уяві, і стала початком фільму – батько і дочка грають у хованки. Потім уже виникли головні герої – детективи Варта і Шумов. Ось як Олександр розповів про «Схованки»:
«Я писав відносно швидко, але потім вносив правки, щось переробляв, редагував. Бувало, над однією сценою ми працювали по декілька днів. У мене була змога приїжджати на знімальний майданчик, дивитися, працювати з режисером та всією групою. На знімальному майданчику відразу розумієш, що треба змінити. Деякі придумані речі зовсім зникли, а справжні моменти залишилися, бо актори їх прожили».
У фільмі зайняті як відомі, так і молоді актори.
«Ми відразу шукали свіжі обличчя. І ми були готові ризикнути з акторами без великого досвіду в кіно», - пояснює Ірина Громозда.
Головну героїню, слідчу Варту Наумову, зіграла актриса Юлія Абдель Фаттах. В образ замкненої Варти вона вписалася ідеально, зізнавшись, що добре розуміє свою героїню.
«Варта Наумова – дуже суперечлива особистість. Саме для мене. Свого часу вона пережила сильну травму – можна сказати, з нею сталася тотальна самотність. І їй довелося самій навчитися себе захищати, розрізнювати, де брехня, а де правда. Це певне сирітство, безбатьківство. Коли в тебе є близькі, але емоційно вони з тобою ніяк не контактують. У такій ситуації люди йдуть у певну фрустрацію. Припиняють довіряти».
.jpg)
Максима Шумова, напарника Варти, зіграв актор Петро Риков. Він зізнався, що є великим прихильником кримінальної драми і давно мріяв про таку роль.
«Максим Шумов – на перший погляд, простий хлопець. Він здається легким у спілкуванні, нічим особливо не занепокоєним і навіть емоційно відстороненим. Але насправді це не так. У нього теж є свій внутрішній злам... Історія з викраденими дітьми стає для нього потрясінням. Він ніби прокидається, починає відчувати і діяти».
У відомого українського актора В’ячеслава Довженка у проекті складна суперечлива роль. Спойлерити не будемо, лише скажемо, що харизматичний Довженко тут виступив у неочікуваному амплуа.
«Мій персонаж виявився жертвою трагічних обставин. У нього зникла дитина. І тепер він усіма силами намагається звернути увагу суспільства на проблему зниклих дітей, яка в нашій країні чомусь замовчується».
За п’ять місяців роботи чого тільки не відбувалося! Зйомки були запущені восени – вимагався особливий стан природи, щоб підкреслити тривожну атмосферу того, що відбувається в серіалі. Але осінь різко перейшла в зиму – почалися сильні морози і снігопад, через що навіть довелося призупинити зйомки.
Креативний продюсер Олеся Лук’яненко розповіла про непередбачувані труднощі на зйомках:
«Холод, туман, нескінченні протяги – так ми з самого початку бачили наш проект. Теплі сонячні дні – це не про нуар. Що незатишніше нашим героям у кадрі, то гостріше ми відчуваємо їхню драму. Ми розуміли, що це будуть складні зйомки, але, чесно кажучи, не очікували, що настільки складні».
Під час зйомок серіалу було задіяно чи побудовано більше 80 локацій. Кожен об’єкт – унікальний своїм художнім рішенням, оскільки працює на загальну атмосферу і драматургію серіалу.
Одна з найважливіших локацій – баржа. Для натурної зйомки використовувалася реальна баржа. Але не така велика, як хотілося. І як нам розповів художник фільму Олександр Батєнєв, її довелося добудовувати за дві доби. А ось інтер’єри баржі були вибрані на одному з суден колишнього судоремонтного заводу «Ковальня на Рибальському» (колишня «Ленінська ковальня»). Це складний для доступу об’єкт, куди одній людині, навіть у хорошій фізичній формі і правильній екіпіровці, складно потрапити. А знімальна група «Схованок» занесла туди знімальну техніку, спустила дітей, щурів і зняла одні з найскладніших сцен.
Ще одна незвична локація – церква. «У нашій історії це сучасна церква, де проповіді проходять у формі зібрання, люди збираються і слухають промову пастора. Ми шукали незвичний об’єкт і зупинили свій вибір на одному закиненому цеху. Він нам сподобався своєю напівкруглою формою. Проявили трохи фантазії і, як мені здається, отримали дуже цікавий об’єкт – заворожливу і страшну одночасно церкву», - говорить Олександр.
Декілька об’єктів було побудовано на студії FILM.UA. Перш за все, це квартира, де на початку історії зникає дівчинка, і поліцейський відділок. Останній виконаний у сіро-синіх тонах і теж схожий на лабіринт, у якому легко заблукати.
«Це концептуальне рішення, – підкреслив Олександр Батєнєв, – спочатку ми хотіли дезорієнтувати глядачів, а потім повести в потрібному напрямку».
Але серцем проекту, як кажуть його творці, стало місто Енергодар (Запорізька область). Тут було знято більшість натурних сцен.
.jpg)
Ірина Громозда так пояснила вибір групи: «Спочатку ми шукали індустріальне місто. Замкнене, усамітнене. З особливою енергетикою, якої не зустрінеш у мегаполісі. І нам потрібні були ці індустріальні пустки. На нашу думку, у них є якась особлива приваблива краса. Є відчуття, що в цьому місті не вирує соціальне життя. Тут відчуваєш якесь особливе почуття самотності. І якщо уявити, що в цьому місті пропадають люди, а в нашому випадку діти, - то розумієш, що їх буде дуже складно відшукати».
Але, мабуть, найцікавішим у фільмі є візуальне рішення. Адже нуар – це перш за все стилістика, особливий настрій і атмосфера.
Про своє розуміння стилю нуар розповів оператор Сергій Крутько.
«Нуар – для мене – це той жанр, у якому може відбутися все що завгодно. Де можна і потрібно говорити недосказано, на якихось напівтонах, приховуючи щось від глядача, щоб він сам робив висновки. Тому ми часто знімали акторів зі спини, недоекспонували зображення, робили дисбалансовані композиції чи занурювали акторів у тінь. Цим ми хотіли підкреслити, що в кожного з героїв є свій внутрішній конфлікт, що все, що відбувається – неоднозначне».
Колір у серіалі грає дуже значущу роль. Даємо підказку: коли будете дивитися кіно, звертайте увагу на кольорові деталі – вони в кадрі опиняються невипадково.
Ірина Громозда пояснює:
«У нас три теми, навколо яких розказано історію. Сім’я. Система. Насильство. Для себе ми визначили, що система у нас пов’язана з синім кольором, сім’я – це коричневі відтінки. Насильство – жовтий колір».
Художники з гриму – а у проекті були зайняті Вікторія Остапук і Ксенія Тищенко – розповіли про багато цікавих нюансів своєї роботи.
«Стилістика проекту передбачала максимальну природність персонажів. Тому на їхніх обличчях ми робили капіллярну сітку, веснянки, навіть прищі – створювали фактуру природної шкіри», - сказала Віка.
Ксенія згадала, як ішла робота над образом журналіста Кіплінга.
«Ми навмисно робили йому засмальцьовані пасма волосся, від чого образ виходив трохи недоглянутим. Додавали життя героям, адже в реальності люди рідко бувають ідеальними і точно не виглядають глянцево».
Дівчата зізналися, що найскладнішим персонажем для них виявилася Варта Наумова, оскільки її милі руді кучерики постійно розкручувалися через складні погодні умови.
А ось найцікавішим за творчим рішенням став герой на прізвисько Ципа. Це одіозний персонаж, один із головних підозрюваних, чиє тіло цілком вкрите татуюваннями.
«Актор Вася Кухарський так прямо і сказав нам: «Робіть зі мною що хочете!» – спасибі йому за це. Ну, ми й постаралися. Ми покликали Васю до мене додому і експериментували п’ять годин! Ми його стригли, фарбували волосся, відсилали фото режисеру, потім знову стригли і фарбували. Робили тести татуювань – загалом створювали образ...» - розповіла Ксенія.
Художниця з костюмів Альона Гресь із не меншим азартом поділилася таємницями своєї роботи. Найпростіше їй довелося з Максимом Шумовим, бо цей перснаж постійно носить один і той самий одяг – грубий светр і шкіряну куртку. Образ Варти ж продиктований внутрішнім станом героїні – її замкненістю, страхом доторків. Звідси рукавички, які героїня майже не знімає. «У мене з’явилася ще така деталь: Варта навіть светри заправляє у штани, щоб відсторонитися від усіх. Потім, коли героїня змінюється, вона і светр носить інакше, і навіть знімає рукавички, що для неї як друга шкіра», - розповіла Альона.
Дуже яскравим вийшов і образ співачки Діді – матері одного з викрадених дітей (її зіграла актриса Дарія Полуніна). Для Діді було розроблено спеціальний костюм, що світиться і підкреслює дивацтва і відстороненість героїні.
Без сумніву, «Схованки» заряджені особливою творчою енергією – це видно з перших кадрів. Серіал обіцяє стати найочікуванішим проектом наступного сезону. І не тільки в Україні.
У проекту вже з’явився великий міжнародний дистриб’ютор – німецька компанія ZDFE, яку підкорила візуальна естетика серіалу.
«Схованки» стали першим українським серіалом, що потрапив цього року в програму MIP DRAMA SUMMIT (Канни) як один із десяти найбільш очікуваних серіалів наступного року.
У червні починається міжнародна дистрибуція – прем’єра в Будапешті на міжнародному ринку NAPTE.
А восени – українська прем’єра на телеканалі ICTV.
Вітаємо всіх, хто брав участь! І бажаємо великих міжнародних перемог!
.jpg)
